Ще декілька шматочків мозаїки для тих, хто намагається скласти картину ожиріння та метаболічного синдрому

Ожиріння основний фактор ризику діабету 2 типу, проте у всій популяції цих хворих близько половини мають нормальну вагу, крім того далеко не всі люди з ожирінням набувають цукровий діабет 2 типу протягом життя.  Також вже добре доведено факт різної метаболічної і гормональної активності вісцерального і підшкірного жиру.

В новій науковій роботі із застосуванням повногеномного дослідження (GWAS) визначали роль генів в розвитку ускладнень ожиріння. Було зроблено припущення про можливість існування метаболічно сприятливого профілю при ожирінні і метаболічно несприятливого (що супроводжується розвитком метаболічного синдрому або окремих його елементів). Було визначено 14 генетичних факторів (1).

Доречі, нещодавно  іншою групою вчених було доведено, що по відношенню до серцево-судинного здоров’я протягом життя здорового ожиріння не існує (2,3).

Були використані данні 451,000 осіб з підвищеним вмістом жирової тканини з бази UK Biobank study.

Носійство «сприятливих» алелів (нижчий ризик розвитку діабету 2 типу), як не дивно, було пов’язано з більшим індексом маси тіла (odds ratio, 0.95; P = 4 x 10−44, 14,371 cases).

Звичайно дослідники поцікавились і зв’язком цього набору 14 сприятливих генів з розташуванням жирової тканини (тип ожиріння).   5000 піддослідним було проведено МРТ.  Результати показали, що носійство сприятливого набору генів було пов’язано з нижчим вмістом жиру в печінці та нижчим співвідношенням вісцерального жиру до підшкірного. Також був зв’язок з меншою окружністю талії у жінок і більшою окружністю стегон. У чоловіків навпаки сприятливі гени були пов’язані з більшим об’ємом талії і стегон.  Можливо це залежить від етнічної групи.

Дослідження цих генів в клінічній практиці поки, що не планується через низьку предиктивну цінність.

Отже, за даними вище наведеного дослідження підтверджено провідну роль (генетично детерміновану чи ще якимсь чином) вісцерального жиру, що вже давно відомо, та, на що стали звертати увагу нещодавно, печінки. Дане дослідження присвячено саме питанню, що змушує вісцеральний жир продукувати прозапальні цитокіни, які призводять до серцево-судинних ускладнень та ІР (4).

Дослідники з Columbia University Irving Medical Center (CUIMC) з’ясували, що у мишей з ожирінням печінка продукує підвищені рівні білка DPP4. Саме він, потрапляючи в імунні клітини вісцеральної жирової тканини стимулює утворення прозапальних цитокінів.  За даними поки ще не опублікованих досліджень таке саме явище має місце і в організмі людини.    Очікується, що блокування утворення DPP4 в печінці може профілактувати розвиток діабету 2 типу при ожирінні (може простіше було б все-таки знижувати вагу???). Доречі, інгібітори DPP4 (гліптини) вже намагались застосовувати в клінічній практиці для профілактики ІР, але без впливу на рівень прозапальних цитокінів. Відсутність ефекту пояснюють з впливом гліптинів в кишківнику, а не печінці.  За допомогою сучасних технологій планується інгібувати продукцію DPP4 безпосередньо в печінці (4).

І наостанок.

Ми звикли думати, що серотонін це добре. Також ми вже звикли отримувати новини про несподівані джерела причин ожиріння.  Нове дослідження продемонструвало участь переферичного серотоніну (утвореного в кишківнику, доречі там утворюється до 90% серотоніну, але він не потрапляє до мозку і не впливає на настрій) в розвитку ожиріння вперше(!) у людей. У людей з ожирінням без діабету 2 типу спостерігаєтьс збільшена здатність до утворення серотоніну клітинами слизової тонкого кишківника. При цьому рівень периферичного серотоніну корелював з індексом маси тіла і рівнем глікованого гемоглобіну (5).

 

Джерела:

  1. Diabetes UK Professional Conference 2019. March 16, 2018; London, UK. Abstract A59.
  2. Lassale, Camille, et al. «Separate and combined associations of obesity and metabolic health with coronary heart disease: a pan-European case-cohort analysis.» European Heart Journal (2017).
  3. Stefan, N., Schick, F., & Häring, H. U. (2017). Causes, Characteristics, and Consequences of Metabolically Unhealthy Normal Weight in Humans. Cell Metabolism, 26(2), 292-300. DOI: 10.1016/j.cmet.2017.07.008
  4. Hepatocyte-Secreted DPP4 in Obesity Promotes Adipose Inflammation and Insulin Resistance" Nature (2018). nature.com/articles/doi:10.1038/nature26138
  5. Young, Richard L., et al. "Augmented capacity for peripheral serotonin release in human obesity." International Journal of Obesity (2018): 1.

 

Категории